Робота соціального педагога з дітьми.
Діяльність соціального педагога в освітньому закладі представлена дуже різноманітно, у тому числі у проведенні діагностичного етапу в аспекті профілактики.
Діагностичний етап передбачає фіксацію факту правопорушення, всебічний аналіз соціокультурної ситуації, виявлення основної проблематики підлітка і факторів ризику.
Після аналізу ситуації і виявлення основних проблем підлітка визначається комплекс причин викликали дану ситуацію і призвели до протиправної поведінки. При цьому виявляється коло причин, на які можна впливати з метою їх зміни в умовах освітнього закладу - з одного боку і причин, на які можна вплинути опосередковано через залучення фахівців органів і служб системи профілактики - з іншого.
Діагностика проводиться за допомогою визначення рівнів особистісної зрілості на основі опису чотирьох статусів підлітка: психофізичного, педагогічного, соціального, психологічного.
Крім цього йде заповнення «Картки особистості підлітка групи ризику» та діагностика, значущих для особистісного зростання показників: мотивації досягнення, соціального інтересу, творчого потенціалу, а також складних станів: фрустрації, тривожності, агресії.
Соціальний педагог і психолог знайомляться з особистою справою підлітка, з'ясовують причини соціальної занедбаності, ступінь і характер дезадаптації, рівень навчальної мотивації, інтелектуального розвитку особистості підлітка. Завдання фахівців на першому етапі - встановити контакт з вихованцем.
Соціальний педагог, здійснюючи свою роботу в рамках педагогічної етики, професійної конфіденційності, може організувати позитивні стійкі контакти з потенційними клієнтами - неповнолітніми і з їхніми батьками.
Організація контактів соціального педагога полягає в наступному:
- Встановлення довірчо-поважного тону відносин з неповнолітніми в умовах закладу, адекватного ставлення до їхніх проблем і можливих труднощів;
- В оформленні зворотного зв'язку з неповнолітніми та близькими їм людьми шляхом різноманітних опитувань і нерегламентованої спілкування.
- В здійсненні посередницької функції у вирішенні конфліктів побутового, правового, економічного характеру.
Основні напрямки роботи з профілактики правопорушень шикуються за принципом визначення проблем, що виникають у процесі навчання і виховання "важких" дітей, вирішення яких сприяє отриманню позитивних результатів. Ці напрямки безпосередньо випливають із статутних документів установи, і вимагають участі всіх, хто навчає і виховує дитину: адміністрації, соціального педагога, психолога, батьків.
Найчастіше, пріоритетними напрямками профілактичної діяльності стають:
- Допомога сім'ї у вирішенні проблем, пов'язаних з вихованням дитини;
- Допомога підлітку в усуненні причин, що впливають на вчинення злочину;
- Залучення дітей, батьків до організації та проведення соціально-значимих заходів;
- Вивчення, діагностування, вирішення проблем, важких життєвих ситуацій, з метою запобігання серйозних наслідків;
- Індивідуальне та групове консультування дітей, батьків, педагогів з питань вирішення проблемних ситуацій;
- Допомога конкретним учням із залученням фахівців з відповідних організацій;
- Пропаганда та роз'яснення прав і обов'язків дітей, членів їх сімей;
- Організація літніх профільних змін для дітей «групи ризику».
Тому одне з провідних ролей у системі роботи школи з профілактики правопорушень або їх рецидивів виконує діагностика, що здійснюється за єдиними критеріями. Така діагностика, на наш погляд, повинна виконувати дві основні функції:
1. Вчасно виявляти фактори неблагополуччя і відносити дитини до певної групи (рівня) ризику.
2. Допомогти побачити як проблеми, так і ресурси внутрішні і зовнішні дитини для вироблення вірної лінії в побудові профілактичних програм.
Отже, робота соціального педагога - створити в сім'ї відчуття безпеки, він повинен бути твердо переконаний у правильності своїх дій, бути здатним чітко викласти свої цілі клієнтам, з якими збирається працювати.
Соціальний педагог повинен постійно засвоювати нові методи і прийоми роботи з сім'єю, розуміти механізм їх дії і відповідально підходити до їх застосування.
Надаючи допомогу іншим людям, він має відрізнятися від інших професіоналів не тільки спеціальними знаннями, але й особливим ставленням до своїх клієнтів. З одного боку, він повинен визнавати і поважати їх права як особистостей, а з іншого - враховувати неповторність внутрішнього світу кожної людини, що не терпить загального підходу.
